Стало відомо, що дасть економіці України зона вільної торгівлі із Туреччиною

Поділитись

Стало відомо, що дасть економіці України зона вільної торгівлі із Туреччиною

Нові умови зовнішньої торгівлі між Україною й Туреччиною обіцяють вигоди обом країнам. Фокус з’ясував, які переваги має угода про зону вільної торгівлі з Туреччиною для українських виробників.

Україна й Туреччина 3 лютого 2022 року під час візиту до Києва турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана підписали угоду про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ). Як зазначає у своєму дописі в Facebook перший віцепрем’єр-міністр — міністр економіки України Юлія Свириденко, відсутність такої угоди не дозволяла Україні повністю відійти від радянської структури зовнішньої економіки, логістичних та виробничих ланцюжків. Натомість угода про ЗВТ, на думку віцепрем’єрки, стане імпульсом нарощування виробничої кооперації, взаємних інвестицій і товарообігу.

Туреччина — один із найбільших торговельних партнерів України. Єгор Киян, аналітик з економічних питань МЦПД, підкреслює, що протягом останніх 20 років торговельний баланс із Туреччиною був профіцитним, тобто експорт перевищував імпорт. Падіння обсягів торгівлі між країнами відбувалося лише в кризових 2009, 2015–2016 роках.

Світлана Таран, керівниця Центру аналітики міжнародної торгівлі Trade+ при Київській школі економіки, підкреслює, що в 2021 році експорт у Туреччину в порівнянні з ­2020-м зріс на 70%, сягнувши рівня докризового 2013 року. В результаті доля Туреччини в структурі українського експорту досягла 5,9%, що стало третім показником після Китаю та Польщі.

Товарообіг між Україною й Туреччиною минулого року склав біля $7,38 млрд (експорт — $4,14 млрд, імпорт — $3,23 млрд). Проте Таран зауважує, що експорт до Туреччини зріс виключно за рахунок стрімкого зростання світових цін на металургійну й сільськогосподарську продукцію.

У 2021 році майже половину надходжень від експорту до Туреччини забезпечили чорні метали, на другому місці з долею біля 40% опинилися сільгосптовари, передусім зернові, насіння олійних і соняшникова олія.

Віталій Ломакович, радник міністра фінансів і засновник Growford Institute, додає, що частка сировини в експорті з України до Туреччини в 2007–2019 роках збільшилася з 16,7% до 52,3%, натомість доля проміжної продукції скоротилась із 78% до 39,8%, а засобів виробництва — із 4,9% до 2,2%.

“Український експорт до Туреччини вкрай недиверсифікований, що робить його дуже чутливим до змін цін на основні товари. Натомість багато позицій, які Україна експортує до ЄС, на ринок Туреччини не постачаються”, — коментує Світлана Таран.

Таку ситуацію експертка пояснює закритістю турецького ринку, торговельний режим якого є найзахищенішим серед країн Світової організації торгівлі (СОТ). За даними Мінекономіки, рівень мит для українських товарів у Туреччині в середньому становить 29%, проте за деякими групами товарів сягає 65% і навіть 145%.

Як пояснюють в ДУ “Офіс із розвитку підприємництва та експорту”, до вступу в дію Угоди про вільну торгівлю з Туреччиною вітчизняна продукція надходила до цієї країни за умовами двох торговельних режимів — генералізованої системи преференцій і режиму найбільшого сприяння в рамках СОТ.

“Туреччина вступила до СОТ на дуже сприятливих умовах, що дозволяє їй встановлювати високі ставки імпортного мита, зокрема на харчову продукцію, — уточнюють в установі. — Разом із тим імпортні мита на низку промислових товарів є доволі низькими. Наприклад, український мед підпадає під мито 38,5%, соняшникова олія — 22,5%, а турбореактивні двигуни, які ми активно експортуємо до Туреччини, мають 0% імпортного мита, як і частини літальних апаратів (згідно з генералізованою системою преференцій)”.

Український торговельний режим набагато ліберальніший, відповідно, імпорт із Туреччини в Україну більш диверсифікований. Як повідомляють в Офісі з розвитку підприємництва та експорту, до основних категорій імпорту з Туреччини в 2021 році увійшли: реактори ядерні, котли (10%); чорні метали (7,5%); мінеральні палива (7,5%); їстівні плоди та горіхи (7%); засоби наземного транспорту, крім залізничного (6,5%); одяг і трикотаж (5,5%).

Підготовка до підписання угоди про ЗВТ із Туреччиною тривала близько 12 років. Юлія Свириденко називає цей процес “дипломатичним довгобудом”.

“Сторони не могли досягти консенсусу з найчутливіших моментів, зокрема стосовно експорту з України металургійної та сільськогосподарської продукції. Для останньої Туреччина пропонувала встановити квоти на безмитну поставку, які не влаштовували Україну. А чорні метали Туреччина взагалі намагалася повністю або частково виключити з угоди”, — пояснює Світлана Таран.

Врешті-решт цього року сторони дійшли компромісу. Як пояснює Таран, металургійну продукцію включили в угоду, хоча мито обнулили лише для частини позицій, тоді як для багатьох товарів його зменшили або встановили квоти. З іншого боку, в інтересах України залишили експортне мито на дефіцитний металобрухт, щоб запобігти його вивозу до Туреччини.

Відповідно до угоди про ЗВТ, Туреччина для України обнулює мита на 10 337 товарних позицій (95% товарів, які експортує Україна), на ще 1348 видів продукції запроваджує тарифні квоти або зменшення мит. Обнулення відбуватиметься поетапно протягом терміну від трьох до 11 років. Наприклад, мита на низку видів рослинної олії для технічного використання зведуть до нуля в чотири етапи до 1 січня четвертого року від початку дії ЗВТ, а звільнення від мита міді, алюмінію і виробів із них триватиме вісім років.

“Враховуючи, що в Туреччині діють дуже високі мита, позитивний ефект від ЗВТ передусім відчують українські експортери, — вважає Світлана Таран. — Завдяки цьому, крім металургів й агросектору, доступ на турецький ринок отримають виробники харчової продукції, меблів, скляної тари. Це сприятиме диверсифікації структури експорту”.

Зокрема, для українських скляних ємностей і виробів із пластмаси мито обнулять протягом чотирьох років.

Проте не всі економісти вітають підписання угоди про ЗВТ.

“Уряд, зробивши акцент на розширенні можливостей для експортерів металів та зернових, надає бонуси великому бізнесу. Від підписаного ЗВТ виграють великі фінансово-промислові групи, що дасть їм можливість трішки “погладшати” після антиолігархічного закону”, — підкреслює Єгор Киян.

Натомість малому та середньому бізнесу, вважає він, доведеться жорстко конкурувати з дешевими товарами, які постачатимуться з Туреччини.

Віталій Ломакович зауважує, що підписання угоди негативно вплине на вітчизняних виробників овочів та фруктів, деяких видів кондитерських виробів, текстилю та машинобудівної галузі. Навіть без ЗВТ відбувається експансія овочів із Туреччини в мережах супермаркетів, тоді як вітчизняні виробники на тлі високих цін на газ та електроенергію не здатні конкурувати з імпортерами.

Серед українських бізнесів, які можуть постраждати від ЗВТ із Туреччиною, експерти також називають легку промисловість. Але є й зворотній бік.

“Українська легка промисловість широко використовує турецьку фурнітуру й тканини, які завдяки ЗВТ стануть дешевшими. Такі турецькі складові можна буде використовувати у виробництві, а потім експортувати продукцію в ЄС за преференційним митом”, — каже Світлана Таран. Поки що використання імпортної турецької сировини не дозволяє декларувати товар як вироблений в Україні, це бар’єр для безмитного експорту в європейські країни.

Оцінюючи майбутній ефект від угоди, ЗМІ найчастіше посилаються на прогнози Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, відповідно до яких дія ЗВТ додасть 2,2% до ВВП та 2,6% — до доходів домогосподарств.

Єгор Киян називає це фантастикою: “З урахуванням специфіки розподілу нашого ВВП та національного багатства, навіть п’ятикратне збільшення дохідності в одних секторах, особливо ресурсних, не гарантуватиме помітного зростання в рамках усієї економіки. Тобто ефект для української економіки буде позитивним, але не максимальним”.

Утім значення нової ЗВТ, вірогідно, виходить за межі економічних відносин між двома учасниками.

“Зараз завдяки угоді всі дружні країни Чорноморського басейну — Грузія, Молдова, Болгарія, Румунія, Туреччина та Україна — будуть поєднані угодами про вільну торгівлю зі спільними правилами”, — зазначає Юлія Свириденко.

Натомість Росія, яка не має торговельної угоди з Туреччиною, програватиме в конкуренції Україні на турецькому ринку.

Джерело